Кинув оком на нас, хрюкнув і впав у сніг.

Їду із Сміли до Черкас через Білозір'я. Старенький ПАЗік, як стрикозєц, скаче ямками і зупиняється біля школи.

В салон забігає радісний гурт школярів з червоними щоками, розхристаними куртками і грамотами "За високі спортивні досягнення" в руках.

Малеча швиденько кидає гроші за проїзд на капот (кришка, яка прикриває мотор у ПАЗіку) і стрімголов летить на задні сидіння продовжуючи гомоніти і навіть трохи кричати.

Крепкий хлопчина у засніженій шапці і на всі боки розкритою курткою шукає у кишенях гроші. Кинув гривню на капот і стоїть аж притупцюючи шукає де ще в нього розіпхані ті гроші.

Водій дивиться на нього, сміється і так голосненько каже:
- Та не шукай ти ті гроші по карманах. Зараз порвеш, а мати дома лупки дасть по сраці! Застібнись і йди сідай!

Хлопчина зрадів та поки біг до своїх колег на гальорку зашпортався і ледь не впав.

- Оце тобі повезло! - прикрикнула дівчинка - Ну єслі так. То тепер ти ісполняєш желаніє. Я виходитимеш з автобуса, то хрюкни і впади в сніг!

За кілька хвилин автобус зупинився, когорта дітей висипалась із салону. Ми, пасажири, які їдуть на Черкаси, всі дивились на хлопчину, що йшов останнім.

- На, хоть грамоту подержи - впевнено сказав хлопчина своїй колезі.

Кинув оком на нас, хрюкнув і впав у сніг. Ми посміхнулись, водій закрив двері, автобус поїхав.

Небезпечна штука ці ігри на бажання, я б певно згорів від сорому і не зробив би такого.

От таке.