Перейти до основного вмісту

Мораль Джедаїв


Уже протягом кількох тижнів, слухаю пісні популярного нині джедая Леонарда Коена. Дядько цей має приємний хриплий голос і пісні, у його виконанні, важко назвати піснями, у буквальному сенсі. Це більше схоже на прискорене читання поезії із затягнутими останніми складами у словах. Але, в купі з приглушеною музикою, виходить дуже навіть круто.
Пісні цей Джедай присвячує, в основному, філософії і релігійні тематиці. Слова він читає не спішно і текст зрозумілий та простий. До речі складений текс так, що гуглити довелось тільки кілька пісень.

Ну я взагалі не про нього хотів написати, а про мудрість Джедаїв.

Разом із прослуховуванням треків пана Лонарда я останні кілька тижнів, ліниво, смакуючи кожну сторінку, читав чудову книгу Роберта Гріна "48 законів влади".  Книга мене вразила не своїми вказівками, а чудовою добіркою повчальних історій (мілким шрифтом) і прекрасним хрестоматійним викладом історичних подій різних епох.

Сьогодні, дочитуючи останні три закони зустрів добре мені відому, я б сказав улюблену (але не справедливу забуту) історію про жадібного і заздрісного купця. Ця історія в моїй пам'яті стояла поряд з казкою про кобилячу голову та про солом'яного бичка. Жорстокість кари героїв об'єднала ці історії.  Був упевнеий в тому, що це Українська народна казка, але її вирізняла з інших - людська жорстокість, ну прямо в буквальному сенсі.

Якщо у бичку за жадібність карають "казкових звірят", або в іншій казці караючий меч у руках "казкової" Кобилячої голови, то в цій історії все по-справжньому. Виявилось, що ця оповідка із книги "Джедайські притчі". Я так згадав ще кілька подібних історій (про Йосипа, якого вбили брати, бо той сказав, що буде ними правити) і т.д. і зробив висновок, що успішність Джедаїв ховається у їх ненависті до напівтонів у навчанні. Якщо казка, то з кров'ю, щоб маленький Джедай її зачувши зробив висновок на все своє життя.

Отже, ґеть напівтони і недомовки у казках! Тільки пряма (очевидна) мораль, тільки очевидні висновки!

Передрукую мовою книги.

ПРИТЧА ПРО ЖАДНЮГУ і ЗАЗДРІСНИКА

Жаднюга і заздрісник зустріли правителя. Він сказав їм: "Один із вас може щось у мене попросити і я дам йому це, але з умовою, що інший отримає вдвічі більше".
Заздрісник не хотів просити першим, бо заздрив, що супутник отримає вдвічі більше. Жаднюга також не хотів просити першим, бо йому кортіло одержати все. Нарешті, жаднюга переконав заздрісника просити першим і той попросив правителя виколоти йому одне око.

Соломон Шиммель "Єврейські притчі: сім смертних гріхів", 1992 р.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Поминальні дні - в якості культурної екскурсії. ч.1

Вам доводилось колись бувати на великому весіллі, там де женщіни одягненні по останньому слову моди (мєха, перли, каблуки й болото), де мужчини, мов гусари, всі як на підбір, в костюмах (хто у випускних, а хто у весільних), якщо мужчини стоять купками,табачать чи просто гомонять, то не озброєним оком можна одразу побачити тенденції модних базарних бутіків того чи іншого року. Якщо гурт збирається з однолітків, то можна взагалі всю колекцію сезону "Випускний-Весілля" побачити. Якщо не доводилось побачити своїми очима се дійство, то не гайте часу і мерщій плануйте на вихідні (в якості культурної екскурсії) відвідати безкоштовне (на відміну від весілля) шоу, що носить назву "Поминальні дні".



Мені пощастило, що з дитинства мене намагались привчати до всілякого роду "життєвого" етикету. Не того, де розповідають, що в лівій руці тре тримати вилку а в правій стакан, а такого знаєте, злободенного напівритуального.
Мені бабуся забороняла їздити на вєліку по кладов…

Володарі часу

Замав нову звичку. Ще взимку в героїчному місті на Че (м.Черкаси) люд (у основі своїй з фейсбуку) протестуючи проти свавілля перевізників кріпко і гонорово сказав: "Всьо, галяк! Ми вашими коритами не користуємось! Катаєм на траліках або на крайняк ходим пішки".
Мені ця ідея припала до душі і вирішив я долучитись до цього безпрецендентного прояву громадської ініціативи та й почав шльопати на роботу пішки. Добре, що до роботи мені не далеко, всього 3,5 кілометри, та і в межах мегаполісу (м. Черкаси) поняття "далеко" доволі суб'єктивне, адже маючи хоча б крапелиночку сили волі місто можна пройти з кінця у кінець за годину (ну дві якщо ви вже геть інфузорія).
Так от, я взагалі не про це. Поки була зима ходити пішкарусом було круто, але не дуже цікаво. На третій чи четвертий день зустрічаєш по дорозі уже знайомі обличчя. Знаєте як воно у маршрутках буває, протупиш раз у тисячоліття, заходиш у автобус глядь по сторонах, а там не знайомі люди і тут розумієш шо промах…