Вам доводилось колись бувати на великому весіллі, там де женщіни одягненні по останньому слову моди (мєха, перли, каблуки й болото), де мужчини, мов гусари, всі як на підбір, в костюмах (хто у випускних, а хто у весільних), якщо мужчини стоять купками,табачать чи просто гомонять, то не озброєним оком можна одразу побачити тенденції модних базарних бутіків того чи іншого року. Якщо гурт збирається з однолітків, то можна взагалі всю колекцію сезону "Випускний-Весілля" побачити. Якщо не доводилось побачити своїми очима се дійство, то не гайте часу і мерщій плануйте на вихідні (в якості культурної екскурсії) відвідати безкоштовне (на відміну від весілля) шоу, що носить назву "Поминальні дні".
Мені бабуся забороняла їздити на вєліку по кладовищу, не дозволяла голосно волати чи ганяти по заплутаних стежках поміж горбиків з хрестами шукаючи найстарішого серед них, ну і інші квестоподібні розваги на місці останнього спочину людей не дозволялись. Та один раз в рік розв'язувались руки, знімались всі табу і відкривалось широчезне "вікно можливостей" - це були поминальні дні.
З самого ранку мене (і не тільки мене) чепурили, я вдягав нові речі, ваксував туфлі, або вдягав святкові білі шкарпетки на свої пухлі товсті ніжки, які в свою чергу пхав у нові сандалєти... Головне в цій справі було не переборщити з образом в цілому, треба виглядати так наче ти нова копійка, але не так наче спеціально вдягався на гробки.
Після довгих зборів, виділяється кілька хвилин на розподіл яскравих, але смердючих, дешевим пластиком і ядучою фарбою, квітів. Квіти треба ділити так, щоб всім наче однаково, але родичі, які зіграли більшу роль у твоєму житті, чи не в твоєму, отримали щось краще, щось більше.
Після цього треба напхати на дно корзини газет, щоб візуально збільшити кількість накладеного добра, накрити рушником, покласти пасочку, канфети і вина, головне в цій справі розмістити інгредієнти так, щоб було ніби не багато і в той же час аж випадало з корзини (ну шоб по-багатому).
Щойно вийшовши з двору, обов'язково треба зашпортатись і забруднити білі шкарпетки (або начищені туфлі) пилюкою, якщо цього не зробити то... та не можливо цього не зробити, тому продовжувати не буду.
Всьо, зібрались можна вирушати на кладовище.
Дорога до кладовища у нас одна з центральних, тому на шляху вона, мов маленькі потічки, збирає людей з корзинками і ближче до самого пункту призначення перетворюється у велику, яскраву, строкату людську ріку. Йдучи по дорозі треба обов'язково з усіма "христоситись", якщо тобі пощастило першим якійсь бабці сповістити що "христос воскрес" то ти майже на цілий рік вперед отримуєш клеймо, чи то звання "Божечки, яка ж хароша дитина!".
До кладовища лишається квартал (ну точніше поле) - це метрів так з триста, людська, строката, ріка натикається на пороги у вигляді припаркованих, як на звалищах із Холівудських фільмів, автівок. Машини стоять які завгодно, звичні "жигулі", не звичні "горбаті запорожці" в перемішку з дорогущими Мерседесами, Ауді і всілякими джипами. Одного разу навіть Форд Мустанг стояв, то біля нього слину не пускав тіки ледачий.
Наша людська ріка наближається до лиману на якому мов яскрава, кольорова квасолька по сірій землі розкидані барвисті, строкаті купки людей. Тут і женщіни в мєхах та у вечіріх сукнях і мужчини в костюмах, бабусі в яскравих хустинках, діди з брилями на бакир. Іноді трапляється городська інтілігєнція, це в основному женщіни неприглядно зодягнуті у шось сіреньке або "бєжеве" (досі не до кінця розумію, що це за колір такий) без начосів на головах, а поряд них мужчини одягнені так, наче вийшли в магазин - якісь звичайні штанці і футболка, або стримана сорочка повсякденна.
Це все персонажі стандартні, про те є й на цьому дійстві персонажі колоритніші за женщін в мєхах і навіть колоритніші за мужчин в повсякденному одязі. Це в основному невизнані заслужені діячі "больших і малих" театрів різного розливу...
Про це згодом...
Коментарі
Дописати коментар