Перейти до основного вмісту

Володарі часу

Замав нову звичку. Ще взимку в героїчному місті на Че (м.Черкаси) люд (у основі своїй з фейсбуку) протестуючи проти свавілля перевізників кріпко і гонорово сказав: "Всьо, галяк! Ми вашими коритами не користуємось! Катаєм на траліках або на крайняк ходим пішки".

Мені ця ідея припала до душі і вирішив я долучитись до цього безпрецендентного прояву громадської ініціативи та й почав шльопати на роботу пішки. Добре, що до роботи мені не далеко, всього 3,5 кілометри, та і в межах мегаполісу (м. Черкаси) поняття "далеко" доволі суб'єктивне, адже маючи хоча б крапелиночку сили волі місто можна пройти з кінця у кінець за годину (ну дві якщо ви вже геть інфузорія).

Так от, я взагалі не про це. Поки була зима ходити пішкарусом було круто, але не дуже цікаво. На третій чи четвертий день зустрічаєш по дорозі уже знайомі обличчя. Знаєте як воно у маршрутках буває, протупиш раз у тисячоліття, заходиш у автобус глядь по сторонах, а там не знайомі люди і тут розумієш шо промахнувся. Так тут та сама історія.

Гребеш через сніги не чищених тротуарів зустрічаєш поглядом мамок, які тягнуть санки з дітлахами у садочки, мужичків, які порпаючись у снігу намагаються пришвидшити свій крок аби добігти до ненависної маршрутки, дітей, які з наплічниками розміром з контейнер міжконтенентальної доставки, спросоння, ледь пересувають ноги чвалають дорогою до школи, короче кругом знайомі обличчя і таке інше.

Але потім прийшла несподівана весна, точніше весна прийшла довгождана і затрималась рівно на тиждень. За нею стрімголов, запряжена цельсієм, фаренгейтом і навіть кельвіном (не знаю до чого тут це) у наше північне князівство увірвалось літо. За ним так само в мій плейлист подорожніх облич стрімко, упевнено і головне масово увірвались вони - Володарі часу.


Володарі часу на відміну від мамок з дітьми, мужиків, які ніяк не улаштують свій поступ і школярів з наплічниками розміру причепу до добротного тягача завжди спорядженні по мінімуму.

Із основного спорядження вони мають хіба маленьку спортивну сумку, або ще меншу шкіряну торбинку схожу на армійський планшет, який надзвичайно гармонійно уписується у їх туалет, що обов'язково включає в себе балоньєві штанці (або шорти у залежності від погоди на вулиці) із лампасами з трьох рівних як струнка, яскравих стрічок  фірми адідас і футболки (майки) не обов'язково, але у більшости, кольору "вицвівший розведений водою буряковий сік". Також незмінною і основною відміною від повсякденних, невиразних, заклопотаних,    пересічних людей у Володарів часу є свій унікальний символ - пляхан пива.

Про пляхан треба зробити окремий абзац, адже я маю непідробні і щирі почуття до цього напою. Знаєте - просто люблю пиво, не дороге типу Льофф або ще якесь, назви якого не знаю, а просто люблю звичайне просте, повсякденне пиво для смертних.

Чому пляхан у руках Володарів часу заслуговує окремого абзацу? А тому, що цей пляхан я бачу у 8.15 ранку, а ще бо це зазвичай або "Арсенал" міцне, або "Чернігівське" міцне. Доречі, про останнє варто написати, що за моїми спостереженнями останнім часом чернігівське міцне витіснило із засобів зовнішньої ідентифікації Володарів часу старе добре пивидло "Десант". То певно через етикетку, яка своїм яскраво брунатним кольором підкреслює майку "розведений буряк" і штанці чорного кольору з лампасами, та й в цілому додає певної гармонії образу.

Я оце тут накрапав достобіса літер і поки писав зрозумів що я просто заздрю цим дядькам. Кличу їх Володарями часу натякаючи на приказку "Випив зранку і весь день вільний", а може насправді все не так просто.  Можливо я навіть не вник в історію кожного з них.Може поки я у своєму ліжку безтурботно сплю ці дядьки бережуть мій спокій. 

Можливо ці дядьки своїми яскравими смужками на штанах указують шлях заблукавшим машиністам потягів. Ну типу в кабіні потяга пруть уже 100500 годину без сну на Херсон два машиніста і заплутавшись у своїх машиністьських указівниках панікують перед якоюсь розв'язкою, а тут із кущів вилітає Володар часу і своїми яскравими лампасами на штанах указує стомленим машиністам вірну колію, про це в новинах не напишуть і навіть машиністи про це не згадають, а людина порятувала їх від неминучої проблєми.

Або, наприклад, стигнуть черешні у якомусь старому садочку згорбленої від роботи бабусі, і ті черешні то по суті єдиний її підзаробіток улітку, бо зірвала - продала та й маєш копієчку. Так от, стигнуть ті черешні для якихось нічних шпаків бабусьоненависників,  і вже чорна хмара тих гаспедів підступно (як німці у 4.15) зібралась аби попсувати урожай аж тут... Не вгадали!Володар часу із напнутою на палиняку, футболкою кольору "розведений буряковий сік" стоїть на сторожі черешні сорту Чкалова та й ганяє цих окупантів всеношно, аби порятувати урожай для навіть йому не знайомої бабусі.

Як після таких нічних перепетій не перехилити рано вранці пляханець пивка, це певно єдина можливість зняти напругу після тяжкої нічної зміни. І таких історій певно сотні, правда про це не напишуть ні на Українській правді, ні в газеті Сільські обрії, тому ці дядьки після тяжкої зміни у 8.15 ранку в цигарковому ларьку беруть собі пивко і йдуть додому відсипатись бо завтра нова ніч і нові пригоди. 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Поминальні дні - в якості культурної екскурсії. ч.1

Вам доводилось колись бувати на великому весіллі, там де женщіни одягненні по останньому слову моди (мєха, перли, каблуки й болото), де мужчини, мов гусари, всі як на підбір, в костюмах (хто у випускних, а хто у весільних), якщо мужчини стоять купками,табачать чи просто гомонять, то не озброєним оком можна одразу побачити тенденції модних базарних бутіків того чи іншого року. Якщо гурт збирається з однолітків, то можна взагалі всю колекцію сезону "Випускний-Весілля" побачити. Якщо не доводилось побачити своїми очима се дійство, то не гайте часу і мерщій плануйте на вихідні (в якості культурної екскурсії) відвідати безкоштовне (на відміну від весілля) шоу, що носить назву "Поминальні дні". Мені пощастило, що з дитинства мене намагались привчати до всілякого роду "життєвого" етикету. Не того, де розповідають, що в лівій руці тре тримати вилку а в правій стакан, а такого знаєте, злободенного напівритуального. Мені бабуся забороняла їздити на в