Перейти до основного вмісту

День Знань



Учні:

- дівочки
Бантіки - прив'язані; Блузки - напрасовані; Взуття - чисте налаковане.

- хліпчики
Грєбні - загрєблені; Вишиванки - вишиті; Бруки - напрасовані; Штіблєти - вже в пилюці.
Дорослі:
Мами:
Зачіски - зачесані; Плаття - (нові і красіві) одягненні; Литсе - випромінює гордість і яжеМатєрінскі чувства. (іноді слинять великий палець руки і труть дітям обличчя).
Татки:
Див. "Хліпчики" але без вишиванок; Литсе випромінює слабке відчуття розгубленості і суму шо папа Петрика привіз сімейство на свято крутішою тачкою. (Іноді в руках трапляються ґаджети для роблення знімок, несамовито бігають перед лінійкою і типу фоткают красіві фотографії)
Вчитильки мої - зорі світові :
Начьос "Сіновал на голові" - начесаний (відповідно об'єму копни можна визначити профмайстерність педагогині); Плаття "Святковий прямокутник" - зодягнуте (головне шоб ніхто не згадав шо воно вже виходило в свєт три роки тому на випускному 11-в ); Взуття - красіве і незручне ( харашо шо в учительській під столом є старі почовгані балєтки).
Вчителі:
Див "хліпчики" і "татки" але без вишиванок і ґаджетів; Литсе - випромінює сум і трохи невдоволення (бо чого я маю з 11 класом таскать апаратуру) - іноді пробивається вдоволенна посмішка (передчуття святкового сабантую на честь свята).
Зі святом Дня Знань! І вєлкам ту хєлл, товариство! ))
P.S. Всі персонажі сього допису вигаданні, будь які співпадіння з реальними людьми - випадкові. 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Поминальні дні - в якості культурної екскурсії. ч.1

Вам доводилось колись бувати на великому весіллі, там де женщіни одягненні по останньому слову моди (мєха, перли, каблуки й болото), де мужчини, мов гусари, всі як на підбір, в костюмах (хто у випускних, а хто у весільних), якщо мужчини стоять купками,табачать чи просто гомонять, то не озброєним оком можна одразу побачити тенденції модних базарних бутіків того чи іншого року. Якщо гурт збирається з однолітків, то можна взагалі всю колекцію сезону "Випускний-Весілля" побачити. Якщо не доводилось побачити своїми очима се дійство, то не гайте часу і мерщій плануйте на вихідні (в якості культурної екскурсії) відвідати безкоштовне (на відміну від весілля) шоу, що носить назву "Поминальні дні". Мені пощастило, що з дитинства мене намагались привчати до всілякого роду "життєвого" етикету. Не того, де розповідають, що в лівій руці тре тримати вилку а в правій стакан, а такого знаєте, злободенного напівритуального. Мені бабуся забороняла їздити на в

Володарі часу

Замав нову звичку. Ще взимку в героїчному місті на Че (м.Черкаси) люд (у основі своїй з фейсбуку) протестуючи проти свавілля перевізників кріпко і гонорово сказав: "Всьо, галяк! Ми вашими коритами не користуємось! Катаєм на траліках або на крайняк ходим пішки". Мені ця ідея припала до душі і вирішив я долучитись до цього безпрецендентного прояву громадської ініціативи та й почав шльопати на роботу пішки. Добре, що до роботи мені не далеко, всього 3,5 кілометри, та і в межах мегаполісу (м. Черкаси) поняття "далеко" доволі суб'єктивне, адже маючи хоча б крапелиночку сили волі місто можна пройти з кінця у кінець за годину (ну дві якщо ви вже геть інфузорія). Так от, я взагалі не про це. Поки була зима ходити пішкарусом було круто, але не дуже цікаво. На третій чи четвертий день зустрічаєш по дорозі уже знайомі обличчя. Знаєте як воно у маршрутках буває, протупиш раз у тисячоліття, заходиш у автобус глядь по сторонах, а там не знайомі люди і тут розумієш шо