Свято Весни та жіночкині

Ось тільки нещодавно ми відбули свято щиколядок, валентинок, квітів і пустих слів, та світ не стоїть на місці і нас чекає нове свято.

Жіночкиня на ймення Клара разом із своєю ліпшою подружкинею Розою хижо подивляються із-за рогу на животіючі тіла мужичків і, потераючи свої руки об обгортку від тюльпанів, тихенько під носа буркотять:

- Причом тут комуняки, це свято весни! Жіночкинь треба любити! А мама твоя, шо не достойна поздравлєнія на восьме марта?

Ця дурня нав'язується жіночкиням і чоловікиням ледь не з моменту народження.

Спочатку ти своїми не надто вправними руками вирізаєш з кольорового паперу вісімочку і так само недбало, намастивши її клеєм ПВА, ліпиш на клаптик картону. Одним це вдається, іншим ні. Та врешті-решт, кому яка різниця. Мама прийде і буде рада отому витвору з паперу, клею і картону. А ти, в свою чергу, зрадієш і закопилиш носа від похвали (ех шкода, що це свято тільки раз у рік - ред.)

Далі гірше.

Ти вже школяр, а школяр – це бляха, самостійна частинка суспільства, ти маєш уже обов'язки.

Тут вже не обійдешся кострубатою вісімочкою на заляпаному клеєм картоні, в цей не простий час з'являються вони - чужі жіночкині. До чужих жіночкинь відносяться всі, хто не мама і не бабуся. Це твої однокласкині, твоя класна керівничкиня, директоркиня школи і т.д. Аби й хотів ти  наліпити їм "святоВесняних" листівок з кострубатими вісімочками, то не зміг бо їх (жіночкинь - ред.) у твоєму житті стало на 2500% більше ніж було до цього.

В цій складній ситуації на допомогу приходить мама. Вона хоч і не дуже охоче, але через солідарність до "святаВесни" дає тобі 20 грн. щоб ти здав на подарунки малознайомим чужим жіночкиням. Свято, наповнене радістю, тюльпанами, пундиками на "солодкому" столі, вривається у двері школи. Всі отримують подарунки, всі раді - однокласкині почувають себе багінями, класна керівничкиня, зашарівшись, ховає подароване шампанське в торбу, директоркиня займається організацією "автерпаті" для колективу.

Здається всі щасливі. От тільки мама виглядає якоюсь заклопотаною, і навіть твій віршик про "святоВесни" не викликає того блиску, який був від кострубатої вісімочки і заляпаного клеєм картону.

І так триває 10-15 років. Лишень змінюється сума, яку мама виділяє аби здати на подарунки з нагоди "святаВесни" чужим жіночкиням, та й коло чужих жіночкинь кожного року стає все ширшим і ширшим. Подекуди (можливо тут доречно ужити слова "у більшості" але цього не буде - ред.) з кола чужих жіночкинь випадає одна і відчайдушно (або ти її або вона сама - ред.) намагається увірватись у ряд до "своїх", але там кріпко тримають оборону мама і бабуся.

Далі гірше...

Далі буде.