Сьогодні ми живемо у цікаві часи - часи змін. Але почасти здається, що реформи і новели вже десь зустрічались, вже десь були успішно упровадженні. Найбільше це видно у освіті, реформа, яку би я краще назвав "оптимізація" і "раціоналізація" освіти нині майорить складними словами і формами.
Не полінився я цього недільного вечора і передрукував чотири сторіночки із книги Генрі Форда "Моє життя та робота" аби ще раз нагадати, що нічого під небом не змінилося, все тільки по колу рухається і повторюється, ходить і повторюється.
Далі прямий текст книги.
Далі прямий текст книги.
"Я не маю жодної симпатії до ремісничих училищ у тому вигляді, як вони зазвичай організовані: хлопці отримують крихти знань, і навіть не знають, як їх застосовувати. Ремісниче училище не повинно бути чимось посередині між технічним університетом і школою. Воно повинно навчати хлопців бути продуктивними. Якщо їм ставити мірні завдання - виготовляти щось, що потім викидається - вони не матимуть ні зацікавленості, ні здобутих знань, на які мають право. У період навчання хлопець не є продуктивним. Школи, якщо це не благодійницькі установи, не передбачають підтримки для учнів. Багато хлопців потребують підтримки, вони змушені працювати на першій ліпшій роботі, яка попадеться під руку. Вони не мають жодного вибору. Коли, таким чином, молодий чоловік входить у життя непідготовленим, він ніяк не усуває наявного дефіциту на кваліфікованих робітників.
Щоб задовольнити ці потреби - надати хлопцям освітні можливості й водночас почати їхню виробничу практику в конструктивному руслі, у 1916 році було створене Ремісниче училище Генрі Форда.
У цьому разі мова не йшла про благодійність. Цей проект постав з бажання допомогти тим хлопцям, яких обставини змусили зарано покинути навчання в школі. Це бажання допомогти дуже зручно збіглося з потребою мати в цехах кваліфікований персонал для виготовлення інструментів.
З самого початку ми дотримувалися трьох основних принципів: по-перше, хлопці мають бути хлопцями, а не передчасно дозрілою робочою силою; по-друге, академічна програма має йти пліч-о-пліч із професійним навчанням; по-третє, хлопці мають набути почуття гордості та відповідальності за свою роботу через практику виготовлення справжніх речей, які потім підуть у використання.
Школа зареєстрована як приватна й відкрита для хлопчиків віком від дванадцяти до вісімнадцяти років. Вона організована на основі стипендій і кожен учень отримує при вступі готівкою щорічну стипендію у розмірі 400 доларів. Вона поступово збільшується до максимального значення 600 доларів при умові задовільної успішності. Ведуться записи про роботу в класі і в цеху, а також про здобуті навички в кожному з цих підрозділів. Саме оцінки за майстерність використовуються при коригуванні розміру стипендій. На додаток до своєї стипендії кожен юнак отримує щомісяця невелику суму, яка вноситься на його особистий ощадний рахунок. Ці заощадження лишаються в банку до тих пір, поки хлопець навчається.
Поступово ми розв'язуємо проблеми керівництва школою та знаходимо кращі способи досягнення поставлених цілей. Спочатку було прийнято відводити хлопцям третину часу на роботу в класі й дві третини на роботу в цеху. Такий щоденний розподіл виявився незручним для успішного просування вперед, тому тепер хлопці навчаються за системою тижневих блоків - один тиждень у класі та два тижні в цеху. Класи не простоюють. Різні групи займаються почергово.
Найкращі викладачі знаходяться серед персоналу, а підручник - це завод Форда. Він має більше ресурсів для практичного навчання, ніж більшість університетів. Уроки арифметики проходять на конкретних прикладах у цеху. Мозок хлопців більше не мордують таємничим "А", який пропливає чотирі милі, тоді як "В" дві. Йому демонструють реальні процеси та фактичні умови. На цьому він учиться спостерігати. Міста більше не є чорними цятками на картах, а континенти сторінками атласу. Учням показують поставки з цеху у Сінгапур, рахунки на поставки сировини з Африки й Північної Америки. І світ постає населеною планетою, а не кольоровим глобусом на учительському столі. Для хімії і фізики промислове підприємство має лабораторії, у яких теорія стає практикою й уроки дають реальний досвід.
Припустимо, вивчається дія помпи. Учитель пояснює деталі конструкції і їхні функції, відповідає на запитання, а потім усі йдуть у машинне відділення подивитись на величезну помпу. Школа має звичайну заводську майстерню з найкращим обладнанням. Хлопчаки по черзі освоюють один інструмент за іншим. Вони працюють виключно над деталями або виробами, необхідними компанії, а наші потреби наскільки великі, що цей перелік охоплює практично все.
Найвправніші учні виконують філігранну роботу мікронної точності, і вони роблять кожну операцію з чітким розумінням цілей і принципів. Вони ремонтують свої власні інструменти, учаться, як дбати про себе біля машин та обладнання; навчаються будувати моделі, і таким чином, у чистих, добре освітлених класах із викладачами закладають основу своєї успішної кар'єри.
Коли закінчується навчання, для них завжди відкриті вакансії в цехах з доброю платнею.
Соціальному та моральному добробуту хлопців надається ненав'язлива увага. Нагляд полягає не в командуванні, а в дружньому зацікавленні.
Ми почали з шістьох хлопців у школі. Тепер їх - двісті, а ми маємо наскільки практичну систему, що зможемо розширитись до семисот учнів.
Школа була збитковою, але згідно з однією з моїх основних ідей, що все, що є вартісним, може бути самодостатнім, вона так облаштувала процеси, що стала самоокупною.
Коли хлопці закінчать школу, у них буде добра загальна освіта, початкова технічна освіта і вони будуть наскільки кваліфікованими робітниками, що зможуть отримати заробітну плату, яка дасть їм свободу продовжити свою освіту, якщо вони цього захочуть. "
Загалом, тим хто дочитав аж сюди раджу придбати у свою бібліотеку цю чудову книгу, аби мав більше часу і не лінувався то залив би сюди всю. Кожен розділ вартий уваги.
Читаймо!
Коментарі
Дописати коментар