Перейти до основного вмісту

Halloween_flood


Нині повсемісно святкують чудове Американське свято Хеловін (Геловін (ґеловін)). 
Як на мене чудова нагода забути про буденні проблеми, зустрітися у невимушеній атмосфері ґуртом з друзями або присвятити кілька годин на приготування до свята з власними дітками.


Тут купа люду пише про сатанинство, неприродність і ґвалт джерельно-кришталевої християянсько-незайманої душеньки Українця, цим клятим "святом". Ще популярна експертна думка про Американських бариг які нарощуют свою комерційно-культурну окупацію вірджінних (від слова незайманих) Українських земель.

Як на мене то це трохи притягнуто за вуха. Не треба робити з цього трагедію, хай бавляться люди, аби тільки шкоди не робили.

Проте Американська окупація культурного простору це не тільки Хеловін (Геловін (ґеловін)), це ще 14 лютого (День усіляких закоханих), День подяки (День визволення вірджінних (тлумачення див. вище) земель Американських від п'ятої колони), Різдво і ще багато іншого...

Тому давайте кріпити наш власний культурний фронт, та за прикладом Американських колег просувати його у Планетарне суспільство.
І буде Джорж у Індіані кусати калиту, маленький Джордан у Неваді робити ляльку-мотанку, а Беатріс з сусідками будут вишивати класичну подніпровську мережку вечорами десь у Каліфорнії.

І рано чи пізно, все буде - Україна!

А нині - хев е найс Хелоуін Дей!


Популярні дописи з цього блогу

Поминальні дні - в якості культурної екскурсії. ч.1

Вам доводилось колись бувати на великому весіллі, там де женщіни одягненні по останньому слову моди (мєха, перли, каблуки й болото), де мужчини, мов гусари, всі як на підбір, в костюмах (хто у випускних, а хто у весільних), якщо мужчини стоять купками,табачать чи просто гомонять, то не озброєним оком можна одразу побачити тенденції модних базарних бутіків того чи іншого року. Якщо гурт збирається з однолітків, то можна взагалі всю колекцію сезону "Випускний-Весілля" побачити. Якщо не доводилось побачити своїми очима се дійство, то не гайте часу і мерщій плануйте на вихідні (в якості культурної екскурсії) відвідати безкоштовне (на відміну від весілля) шоу, що носить назву "Поминальні дні". Мені пощастило, що з дитинства мене намагались привчати до всілякого роду "життєвого" етикету. Не того, де розповідають, що в лівій руці тре тримати вилку а в правій стакан, а такого знаєте, злободенного напівритуального. Мені бабуся забороняла їздити на в

Володарі часу

Замав нову звичку. Ще взимку в героїчному місті на Че (м.Черкаси) люд (у основі своїй з фейсбуку) протестуючи проти свавілля перевізників кріпко і гонорово сказав: "Всьо, галяк! Ми вашими коритами не користуємось! Катаєм на траліках або на крайняк ходим пішки". Мені ця ідея припала до душі і вирішив я долучитись до цього безпрецендентного прояву громадської ініціативи та й почав шльопати на роботу пішки. Добре, що до роботи мені не далеко, всього 3,5 кілометри, та і в межах мегаполісу (м. Черкаси) поняття "далеко" доволі суб'єктивне, адже маючи хоча б крапелиночку сили волі місто можна пройти з кінця у кінець за годину (ну дві якщо ви вже геть інфузорія). Так от, я взагалі не про це. Поки була зима ходити пішкарусом було круто, але не дуже цікаво. На третій чи четвертий день зустрічаєш по дорозі уже знайомі обличчя. Знаєте як воно у маршрутках буває, протупиш раз у тисячоліття, заходиш у автобус глядь по сторонах, а там не знайомі люди і тут розумієш шо