Їду із Сміли до
Черкас через Білозір'я. Старенький ПАЗік, як стрикозєц, скаче ямками і зупиняється біля школи.
В салон забігає
радісний гурт школярів з червоними щоками, розхристаними куртками і грамотами
"За високі спортивні досягнення" в руках.
Малеча швиденько
кидає гроші за проїзд на капот (кришка, яка прикриває мотор у ПАЗіку) і
стрімголов летить на задні сидіння продовжуючи гомоніти і навіть трохи кричати.
Крепкий хлопчина
у засніженій шапці і на всі боки розкритою курткою шукає у кишенях гроші. Кинув
гривню на капот і стоїть аж притупцюючи шукає де ще в нього розіпхані ті гроші.
Водій дивиться на
нього, сміється і так голосненько каже:
- Та не шукай ти ті гроші по карманах. Зараз порвеш, а мати дома лупки дасть по сраці! Застібнись і йди сідай!
- Та не шукай ти ті гроші по карманах. Зараз порвеш, а мати дома лупки дасть по сраці! Застібнись і йди сідай!
Хлопчина зрадів
та поки біг до своїх колег на гальорку зашпортався і ледь не впав.
- Оце тобі
повезло! - прикрикнула дівчинка - Ну єслі так. То тепер ти ісполняєш желаніє. Я
виходитимеш з автобуса, то хрюкни і впади в сніг!
За кілька хвилин
автобус зупинився, когорта дітей висипалась із салону. Ми, пасажири, які їдуть
на Черкаси, всі дивились на хлопчину, що йшов останнім.
- На, хоть
грамоту подержи - впевнено сказав хлопчина своїй колезі.
Кинув оком на
нас, хрюкнув і впав у сніг. Ми посміхнулись, водій закрив двері, автобус
поїхав.
Небезпечна штука ці ігри на бажання, я б певно згорів від сорому і не зробив би такого.
От таке.
Коментарі
Дописати коментар